Нам Джун Пайк - нема життя без монітору!

А хіба є? Ну хто з вас ще може собі уявити життя без монітору? Та будь якого мотітору - чи то маленького в мобілці, чи то ґіґантського - як в плазмі. Монітори всюди. В 60-х їх вже було достатньо, аби відчути, що з часом відеоприсутності буде взагалі неможливо уникнути. Оцю неуникненність відео у візуальне мистецтво привів корейський художник Нам Джун Пайк. І з того почався відеоарт.

Нам Джун Пайк багато експерементував з телебаченням, котре у його часи перетворювалось на один з основних медіальних засобів візуального зображення. Однак це ще не чистий відео-арт. Монітори у нього поставали як частина інсталяції, такий собі "рухомий" елемент нерухомої композиції. Часом це були такі собі скульптури з моніторів, що могли б розчулити своєю безпосередньою наївністю.

Особливо ж творчість Нам Джун Пайка приваблює його східною автентичністю (пардон за цей засмальцований термін, просто тут не знайшлося більш доречного слівця). Будучи західним митцем, котрий використовував засоби вираження, притаманні передусім європейському та американському мистецтву, Нам Джун Пайк залишався корейським художником - тобто свою власну культурну ідентичність він зумів представити не "екзотичними" чи "анахронічними" мистецькими техніками (тут маю на увазі традиційні далеко-східні живопис та графіку), але засобами західної цивілізації.

Тому для мене Нам Джун Пайк не просто батько відео-арту, але один з перших глобальних художників - не будучи "людиною заходу", він творив мистецтво цілком адекватне для західної культури.

"ТВ Будда" тут мабуть найбільш вдалий приклад - заглиблена в себе (на собі?) медитація представлена не просто скульптурою, але скульптурою перед монітором, котрий транслює це саме зображення. Можна сказати, що монітор тут відіграє роль дзеркала, однак він не відображає, але транслює! Тому Будда, що медитує перед монітором - це не самозамилування, але самозаглиблення.