Нам Джун Пайк - нема життя без монітору!

А хіба є? Ну хто з вас ще може собі уявити життя без монітору? Та будь якого мотітору - чи то маленького в мобілці, чи то ґіґантського - як в плазмі. Монітори всюди. В 60-х їх вже було достатньо, аби відчути, що з часом відеоприсутності буде взагалі неможливо уникнути. Оцю неуникненність відео у візуальне мистецтво привів корейський художник Нам Джун Пайк. І з того почався відеоарт.

Нам Джун Пайк багато експерементував з телебаченням, котре у його часи перетворювалось на один з основних медіальних засобів візуального зображення. Однак це ще не чистий відео-арт. Монітори у нього поставали як частина інсталяції, такий собі "рухомий" елемент нерухомої композиції. Часом це були такі собі скульптури з моніторів, що могли б розчулити своєю безпосередньою наївністю.

Особливо ж творчість Нам Джун Пайка приваблює його східною автентичністю (пардон за цей засмальцований термін, просто тут не знайшлося більш доречного слівця). Будучи західним митцем, котрий використовував засоби вираження, притаманні передусім європейському та американському мистецтву, Нам Джун Пайк залишався корейським художником - тобто свою власну культурну ідентичність він зумів представити не "екзотичними" чи "анахронічними" мистецькими техніками (тут маю на увазі традиційні далеко-східні живопис та графіку), але засобами західної цивілізації.

Тому для мене Нам Джун Пайк не просто батько відео-арту, але один з перших глобальних художників - не будучи "людиною заходу", він творив мистецтво цілком адекватне для західної культури.

"ТВ Будда" тут мабуть найбільш вдалий приклад - заглиблена в себе (на собі?) медитація представлена не просто скульптурою, але скульптурою перед монітором, котрий транслює це саме зображення. Можна сказати, що монітор тут відіграє роль дзеркала, однак він не відображає, але транслює! Тому Будда, що медитує перед монітором - це не самозамилування, але самозаглиблення.

Терористи

Щодо оповідки про Бенксі була така от реакція - не варто його порівнювати з Бойсом, бо ж кожен з них геніальний по своєму й оправдовувати Бенксі через призму творчості Йозефа Бойса не варто.

Але властиво йшлося мені не про те (хоча можливо саме так могло й здатись): Бенксі не сучасний Бойс, однак дуже часто він керується подібною ідею - його провокації не стільки події замкнені на собі (провокація заради провокації) скільки ідейно (ідеологічно?) обґрунтовані вчинки. І саме тому його можна означити як терориста - у цьому випадку саме терориста-митця. Його критика сучасного устрою та сучасної культури не замикається простором галереї чи музею, але діє поза ними (і супроти них). Тому така творчість набагато переконливіша ніж діяльність модерністів, котрі (хотіли вони того, чи ні) були обмежені "мистецьким простором".

Творчість Бенксі це жирний знак запитання до музеїв та ґалерей - як їм "оправити" в усталені рамки таке мистецтво? Як його виставляти та продавати?

Нерозвивно з цією критикою крокує також думка про декомерціалізацію мистецтва - для Бойса ця декомерціалізація означала творення короткотриваючих об'єктів (вдалося це йому лише частково). У Бенксі декомерціалізація означає абсолютний публічний доступ до твореного мистецтва - незалежно від того, хоче глядач бачити це мистецтво, чи ні. Мистецька провокація у такому випадку не просто виклик чи критика, але насильницька дія творчої особистості супроти власного середовища, іншими словами - тероризм.

Отут легке шведське кіно на цю тему:

http://my-hit.ru/film/12368

Одним з основних мотивів такого мистецького тероризму можна назвати тотальну комерціалізацію мистецтва, а також закритість й непередбачуваність мистецького ринку, супроти котрого повстає митець.

Хоча... мотивів тут мабуть існує чимало. Бодріяр називав тероризм символічним актом - гарненьке означення для мистецтва взагалі, а особливо помічний термін для визначення вартості мистецтва - вартість мистецтва символічна, віртуальна, нереальна. Легко визначити скільки коштує літра бензини, молока чи горілки. Набагато важче вирішити скільки коштує квадратний метр полотна, натягнутого на підрамник й покритого шаром олійних фарб...