Коли заводиш блогер треба якомога частіше до нього заглядати, піклуватися ним, поновляти, щось там дописувати - тоді існує велика впевненість що вся ця забава скоро надоїсть. Особливо якщо від отакої "діяльности" ти не отримуєш нічого окрім відчуття, що ніби-то говориш не лише до себе, хоча насправді переконуєшся якраз у протилежному - твоє невиразне шамотання нікому окрім тебе самого непотрібне.
Це такий гарненький парадокс інформаційної епохи - тяжко писати щось приватне, адже буть-що і будь коли дуже легко зробити публічним. Колись священне поняття "публікація" майже зовсім стратило свій ореол. Публікуватись (принаймні в неті) може кожен. Отак потамовувати свій голод за славою, визнанням і популярністю, котрі, властиво втратили свою будь-яку цінність (а чи вони її колись мали? Сумнівно).
І що це все означає? Публікуватись тепер це те саме що колись писати до шухляди? Це одна з ймовірних відповідей. Можливі також інші: 1. загострення якісних відмінностей між різними рівнями нетової публічності; 2. тотальна втрата поняття "якості", а відтак тотальна відносність поняття "публікація". Як наслідок, відмирання таких понятть як "якість", "популярність", "публікація", "публічність". І наступний наслідок втрата ясности думки, обмеження словникового запасу до Alt Enter i Delete. Таке от у нас веселеньке майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар