середа, 25 травня 2011 р.

За що нам любити Бойса?

Одне з тих занять, котрі мені найбільш довподоби - це оповідати про художників і їхні твори. Про різних, дуже різних художників. Мабуть таких оповідок у блозі тепер буде найбільше і почнуться вони з Йозефа Бойса (Joseph Beuys) - художника, котрого я не особливо люблю, однак дуже поважаю.

Іншими словами - мені не подобаються його твори, але подобається його підхід до справи і розуміння мистецтва взагалі. Що саме я маю на увазі? Ну звичайно ж межі мистецтва! Мистецтво у ХХ ст. лише цим й займалось - розсувало межі, доводило себе до абсурдності, ницості та нікчемності. Але до чого тут Бойс? За що його любити? Аж ніяк не за епатажність і дурнуватий капелюх, котрий він ніколи не скидав, аби не осяяти народ своєю лисиною. Можливо саме тому я почепив на початку його портрет - Бойс (подібно до Воргола) знаний не лише своїми творами (а можливо навіть не стільки своїми творами) скільки своєю особистістю. Іншими словами - особа митця стає мистецтвом. От тобі й початок акціонізму, де в центрі уваги не полотно, не камінь, не папір, але сам художник.

Бойса можна охарактеризувати так - це скульптор, котрий постійно пробував розширяти межі скульптури: спочатку незвичні матеріали, потім незвична презентація цих матеріалів (його дійства), а потім ідея "соціальної скульптури", коли будь-яка дія сприймалась як творчий вияв - радикально кажучи, життя це мистецтво - от тільки мало хто таке мистецтво усвідомлює. Його найвідоміший слоган: "Кожна людина - митець". Під таким оглядом мистцетво це своєрідне пророцтво, увиразнений вчинок, котрий пригадує всім, що життя то мистецтво. Так от майже релігійна філософія.

Зрештою такі декларації у 50 - 60хх рр. чулися також в інших мистецтвах. Джон Кейдж говорив про відкривання дверей: "якщо я роблю це механічно - це просто дія, якщо ж я роблю це усвідомлено - це вже мистцетво". У творах Кейджа це добре видно (всі певне чули про його твір "Чотири хвилини, тридцять три секунди" протягом якого музиканти не творять жодного звуку. Така музика межує з перформансом (до речі Кейдж створив цей твір під впливом Раушенберґового "білого живопису" - але сьогодні не про це).

Подібно було й у Бойса - він відмовився від скульптури і повністю присвятився перформансу. Чому? Скульптура чи живопис на його думку стали консервативними видами мистцетва їх легше оцінити, продати, перетворити на ідеологію. А Бойс залишався революціонером - мистецтво було для нього також засобом зміни соціального устрою. Милі утопічні мрії зразка 1968 року...

Його основними матеріалами були войлок, мед і жир. Навколо цих матеріалів Бойс створив цілий міф, нібито під час війни, коли він служив у німецькій авіації, його літак впав десь у Криму і якась татарська сім'я врятувала його, намастивши жиром та медом й замотавши у войлок. Пролежавши так місяць чи два, Бойс оговтався від падіння. Гарненька історія, хоча й неправдива.

За своєю природою ці матеріали теплі - вони немов би нагадують лоно матері й тут відкривається важлива (і не лише для Бойса) тема архетипності мистецтва - таке мистецтво, оперуюючи підставовими темами та обєктами, претендує на універсальність, на представлення людського архетипу - спільного та знайомого для всіх. У випадку Бойса це народження, смерть, нове народження - представлені за допомогою згаданих матеріалів.
"Стілець з жиром" - зі збірки Ляндесмузею в Дармштаті.

Власне таке "архетипне" думання у поєднанні зі свободою вираження - це важливі аргументи на користь творчості Бойса. Хоча його твори з перспективи часу виглядають менш вражаючими та революційними. Очевидно тут варто звертати увагу не на результат, але процес творчого пошуку.



Немає коментарів:

Дописати коментар