Цей словесний понос можна гарненько пояснювати дуже по-різному. Ну спробую таке от пояснення: вже рік я не викладаю, і це супер! Не треба ночами складати презентації і готувати собі нотатки (котрі під час лекції все одно не знадобляться, бо ж ти їх або забудеш взагалі, або забудеш у них заглянути).
Але бажання складати такі якісь нотатки залишилось. Чому? Дуже заідеалізовано можна сказати, що це таке бажання поділитись з кимось чимось, що ти ніби знаєш, однак насправді це лиш бажання позбутись думок та спостережень, котрі з плином часу вічно приліпаються до твого мозку (як молюски до дна корабля)
Колись я вже тут згадував - писання це забуття
Ну й останнє - те, що часто мене непокоїло перед рішенням повернутись у блог і щось тут регулярно наклацувати - межі приватного і публічного. Вони що далі, то більше посуваються не на користь приватного. Фейсбук тому найкращий приклад. Здається років за 20 приватність зникне.
До чого це я? До цього блогу - тут також нічого приватного (для цього існують гарненькі щоденники з паперовими сторінками). Тут лише неприватне. Однак ця публічність не така рекламна, як на фейсбуку, публічність блогу пасує мені більше. Тому й пробуватиму писати далі...
З поверненням! Твоя зява у блозі - як сцена з вестерну. "Шериф повернувся у місто"
ВідповістиВидалити